жураве́ль —
1) = жура́в (ж. жура́вка, журавли́ця); зменшено-пестливі — жура́влик, жура́вличок (ж. жура́вочка); журавленя́ — пташа журавля) — великий перелітний птах з довгими ногами та шиєю і прямим гострим дзьобом; живе полісових та степових болотах; Божа птиця, птах Сонця; за поведінкою птаха угадували погоду, — «журавель прилетів — теплинь приніс», «журавлі летять високо — зима ще далеко», «журавлі летять низько — зима вже близько», «ранній приліт журавлів — на ранню весну»; вісник весни: у народі помічено, що прилітає журавель через тринадцять тижнів після Різдва; відліт журавлів у вирій — найяскравіша ознака закінчення теплого періоду року, про що говорив уже пророк Ієремія в Біблії: «Горлиця й ластівка та журавель стережуть час при-лету свого»; за народним повір’ям, навесні, побачивши першу ключку журавлів, не можна промовляти вголос «журавель», бо журитимешся весь рік, а «веселик»; птах символізує сторожкість («Стоїть, як журавель на варті»), відлюдність («Ходить, як журавель по болоті»), гульвісу («Унадився журавель до бабиних конопель»); журавлем також називають цибатих людей. Високо, під ясним небом, в’ються орли, хмарою літають дрохви, журавлі, хохітва (О. Стороженко); Якщо журавлі летять високо, осінь буде тривалою (прикмета); Де журавка ходила, Там пшениця вродила. Де журавель походив, То там кукіль уродив (пісня); Над річкою, над бистрою там журавка купалася (А. Метлинський); Був собі журавель та журавочка (Ганна Барвінок); Журавлики-журавлі, Відірвались від землі, Піднялися, полинули Під хмарами, під синіми (М. Шпак);
2) довга жердина, приладнана біля колодязя як важіль для витягування води, також увесь пристрій з такою жердиною. Стася пішла, а я за журавля, щоб витягти води (Г. Барвінок); Далеко серед пасовиськ видніється колодязь з журавлем — водопій для худоби (О. Гончар);
3) народний сюжетний танець, у якому танцюристи зображують журавля; танець танцювали зазвичай на перезві (див.); у народі поширені були «журавлині» танці — як журавель, так і журавлиний ключ. Тут інші журавля скакали, а хто од дудочки потів (І. Котляревський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 226-227.