гру́день — назва дванадцятого місяця календарного року; у наро­ді ще називали мостови́к, стужа́йло, вітрози́м, зи́мник, лютові́й, хму́рень, перший місяць зими; за по­годою в грудні передбачали, яким буде урожай влітку, якою буде зи­ма й весна, а також літо, — «гру­день холодний та сніжний — хліб буде буйний та пишний», «як у грудні випадуть великі сніги, то буде літо плодородне», «як грудень м’який, то зима буде тверда», «як грудень тримає студінь, то весна не за горами», «як у грудні сніг за­ляже, то в серпні жито виляже», «якщо сухий грудень буває, то суха весна і сухе літо довго потриває»; на цей місяць припадає зимове сонцестояння — народини молодого Божича-Сонця; на свято Рода примовляють: «Хай все добре народжується!»; день починає збіль­шуватися — спочатку на «гороби­ний скік», потім на «заячий скік»; снігурі — вісники суворої зими. Грудень рік кінчає, а зиму починає (приказка); Рихтуйтеся, люди, бо іде грудень (приказка); У грудні тепло, як за лихим паном (приказ­ка); Прийшов грудень, приніс сту­дінь (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 159.