ізго́й —

1) у Київській Русі — людина, що вийшла або її виклю­чили зі свого колишнього суспіль­ного стану, або ж вона не зайняла відповідного становища (попові сини, що не вивчилися, раби, пу­щені на волю, збанкрутовані куп­ці, осиротілі князі); головну ж масу ізгоїв становили холопи, що ви­купилися з холопства; всі ізгої пе­ребували під опікою церкви і, не маючи власного господарства, сі­дали на чужих землях;

2) взагалі знедолена людина, вигнанець, така, що опинилася поза суспільни­ми процесами.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 259.