і́дол — об’єкт культу, поклонін­ня, предмет, який начебто містить у собі божество, зображує його або є ним (у язичництві — перев. де­рев’яні статуї богів, наприклад у давньому Києві шість ідолів Володимирового пантеону: Перуна, Хорса, Дажбога (Даждьбога), Стрибога, Симаргла й Мокоші; у право­слав’ї — ікони); у наших предків було багато різних ідолів, зокрема й домових, — їх пильно ховали в хаті; купці возили їх із собою, во­їни брали в походи; ідолопоклон­ство наших предків прийшло на зміну природопоклонству; остан­нього язичницького ідола — дерев’яного Перуна зі срібною голо­вою й золотими вусами князь Во­лодимир наказав після хрещення Русі кинути в Дніпро.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 259.