ярмо́ — старовинна упряж для робочої рогатої худоби (в Україні — перев. для волів); зроблена з дерев’яних брусків, з’єднаних у вигляді рами, яку одягають на шию тварин і замикають занозами; символізує покірність, залежність, неволю, рабство (тому кажуть: «Аби шия, а ярмо буде»); пор. у Т. Шевченка: «Людей у ярма запрягли пани лукаві»; того, хто несе непосильну ношу, важко й покірно працюючи і сам від того не маючи задоволення, порівнюють з волом у ярмі; про такого кажуть, що він «тягне ярмо», «стромляє шию в ярмо», «суне голову в ярмо», «ходить у ярмі», «несе своє ярмо»; з цього приводу народ гірко іронізує: «Дарма ярма, аби занози наші» (тобто була б сила, здоров’я, а робота, звичайно важка, завжди знайдеться); у гуцулів — символ шлюбу у весільному обряді, пор. «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського. Гне шию, як віл у ярмі (приказка); Бряжчать мережані ярма з терновими занозами, поскрипують нові чумацькі мажі, вкриті шкурами (М. Коцюбинський); фразеологізми: запряга́ти в ярмо́ — поневолювати; наклада́ти ярмо́ на [свою́] ши́ю — брати на себе важкий тягар, непосильну ношу, зайвий клопіт.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 664.