юга́ —

1) імла в спекотливий літній день у Петрівку, коли повітря ніби змішане з блакитнуватим димом (звідси вислів «Петро вівці жене» — коли блакитнувата мерехтлива імла в спекотному повітрі нагадує отару овець, що рухається). Де не глянеш, скрізь юга (І. Манжура); Юга — це Петро вівці жене (І. Манжура);

2) снігова буря, хуга, хурделиця; здавна пов’язують з нечистою силою, пор. у Б. Грінченка: «А як буває в нечистої сили весілля, то він тоді збирає багато снігу і сипле й крутить ним, — того й завірюха». А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна… (М. Чернявський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 656.