ще́зник = щезу́н (від щез́ати) — в українській міфології — злий дух, зокрема лісовий; також чорт; в основі слова, можливо, лежать проклінні, лайливі вислови щоб (бодай) ти щез (пощез), щезни з очей з побажаннями зникнення, згину, адресованими передусім нечистій силі; див. ще той. Іван озирнувся назад, на скелі — і скаменів. На камені верхи сидів «той», щезник (М. Коцюбинський); На дверях усіх будинків вирізують, випалюють або намазують дехтем хрест, щоби щезуни не входили до середини, не наносили хороби людям та маржині (В. Шухевич).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 655.