ща́стя (пестливе — ща́стячко) —

1) стан цілковитого задоволення життям, відчуття безмежної радості, яких зазнає хто-небудь; протилежне нещастя (кажуть: «В єдиній хвилі щастя й нещастя», «Не дери носа в щастю і не опускай в нещастю», «Щастя з нещастям в однім дворі живуть»); у народній творчості персоніфікується, оскільки людина споконвіку мріє про його супутництво: «Щастя біжить, а нещастя летить», «Щастя знає, кого шукає», «Щастя помагає, а горе відбирає», «Щастя прийде — і на печі знайде»; за повір’ями, кучері на голові (особливо в хлопця) приносять щастя, гроші і збіжжя в ритуальних обрядах — на багатство і на щастя, також на щастя — мотузок і речі повішеного. Грошей багацько, а щастя мало (М. Номис); В щасті не без ворога (приказка); Дай же, Господи, нашим молодятам і щастячка і здоров’ячка, і віку довгого та розуму доброго (М. Кропивницький); фразеологізм: зазнава́ти ща́стя — бути, ставати щасливим. Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає (приказка);

2) досягнення, успіх, удача. Де відвага, там і щастя (приказка); Хто рано встає, тому щастя є (приказка); фразеологізми: спро́бувати ща́стя — що-небудь зробити, розраховуючи на успіх; сподіва́тися на ща́стя — надіятися на успішне завершення чого-небудь; ща́стя твоє́ — пощастило, повезло тобі;

3) доля, талан; часто доля і щастя є синонімами або одне передбачає інше. Як нема щастя, то нема й долі (приказка); Як щастя буде, доля сама прийде (приказка); Таке її щастя, така її доля! (Т. Шевченко); Яка Настя, таке з нею і щастя (приповідка);

4) ща́стя-до́ля = ща́стя-до́ленька = ща́стя й до́ля — народнопоетичні назви радості в житті, вдоволеності ним, успіху, добробуту в ньому. Вміла мати брови дати, Карі оченята, Та не вміла на сім світі Щастя-долі дати (Т. Шевченко); Нивоньку об’їжджає, щастя-доленьку має, рано з поля збирає (П. Чубинський); — Пошли йому, Господи, щастя й долю (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 654.