шля́х —

1) смуга землі, призначена для їзди та ходіння; дорога символізує єднання; оскільки це дорога, яка зазвичай не передбачає манівців, то шлях має цілий ряд традиційних епітетів — би́тий, вели­́кий, верствови́й, уто́птаний, уторо́ваний; в Україні здавна відомо кілька таких шляхів — Бахмутський, Ромоданівський, Зало́зний (див.); зі шляхом асоціюються князівські й козацькі походи, мандри прочан до святих місць, подорожі чумаків до Криму за рибою й сіллю; кожна людина проходить свій життєвий шлях, а її душа після земної кончини тіла покидає цей світ і, переходячи межу, долає шлях у світ потойбічний; шлях до правди указує людині Бог, а збивають її зі шляху демони (Блуд, ди́ка ба́ба, блукли́ві во́гники, Мана́ та ін.); щасливу шлях-дорогу символізує рушни́к (див.), який супроводить людину від народження до смерті, тобто протягом усього її життєвого шляху. Коли на те піде, то й серед битого шляху поламаєшся (М. Номис); До Бога важкий шлях, а до пекла — прямесенький (прислів’я); фразеологія: зарі́с (позароста́в) шлях те́рном (терна́ми), заросли́ (позароста́ли) шляхи́ терна́ми — неможливо піти, проїхати куди-небудь; шлях, усте́лений те́рном — про чий-небудь життєвий шлях, сповнений труднощів, страждань, горя і т. ін.;

2) див. Чума́цький (Бо́гів, Моло́чний) Шлях.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 651.