чо́боти (одн. чо́біт) —

1) рід взуття з досить високими халявами; у народних традиціях символізують достаток, особливо червоні чоботи, вищий соціальний стан (див. личаки́, постоли́), тому кажуть: «Нема чобіт — взувай постоли», «І червоні чоботи муляють»; об’єкт гумору, засіб римування вислову: «Не журись, що нема чобіт: менший буде клопіт, а то ще мазати треба та вбуватися», «Ні гульні, ні роботи, коли рванії чоботи», «Стоїть у воротях у червоних чоботях»; чоботи як ознака заможності згадуються в літописах; дорогими чобітьми були жіночі сап’янці; селяни ж для себе часто виготовляли «свинячі чоботи», як у приповідці: «Не дай Боже з Івана пана, а з кози кожуха, а з свині чобіт!»; помітну роль виконували чоботи в народних обрядах — новорічних, весільних, у ворожінні; чоботи вважалися дорогим подарунком; напередодні весілля наречений мав пошити чоботи тещі, яка потім на весіллі, тримаючи їх над головою, танцювала і співала: «Оце ж мої чоботи, Що зять дав; А за ції чоботи дочку взяв… Уже тії чоботи в коморі, А вже моя донечка надворі»; за повір’ями, якщо взути чоботи не на ту ногу — це віщувалосварку, бійку; ходити в одному чоботі — на нещастя, «батько або мати помруть». В чоботях ходить, а босі сліди знати (М. Номис); Оце вшив — два чоботи на одну ногу (прислів’я — про неякісну роботу);

2) у весільному обряді — дарування від молодого молодій чобіт, що відбувається звичайно в суботу;

3) рід народної писанки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 641.