черепа́ха — покритий роговим або шкіряним панциром плазун, який повільно рухається на коротких кінцівках, що, як і голова, можуть втягуватися в панцир, звідси народна загадка про черепаху: «Куди ходить — за собою хату носить»; у народних уявленнях —володарка «нижнього царства», походить від найхитрішого чорта, бо знає всяке зілля, зокрема й розри́в-траву́ (див.); уосібнює повільний рух, незграбність через порівняння повзти́ (йти), як черепа́ха; так називають вайлувату, мляву людину; у замовляннях — один із символів змії, яка «всім гадам старшиха».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 638.