чебре́ць = че́брик — дикоросла напівкущова пахка медоносна рослина, що має пряме стебло (в нижній частині здерев’яніле) з лілувато-рожевими (іноді білими) квітками; здавна використовується в народній медицині; віддавна (ще від жерців) має ритуальне значення в різних народних обрядах, оскільки вважалося, що рослина забезпечує добробут родині; обкурювали чебрецем обійстя, лікували жовтяницю, брали з собою на чужину як символ рідного краю; напій з рослини вживали при поминанні небіжчиків, від пристріту, для чарування, у весільному обряді. Заросла могила травою та чебрецем (І. Нечуй-Левицький); Знати Марусю, знати, у котрій вона хаті, чебриком осипана, калиною утикана (весільна пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 636.