час — тривалість існування явищ і предметів, яка вимірюється століттями, роками, місяцями, годинами, хвилинами і т. ін.; здавна зоряне небо було своєрідним годинником (звідси зо́ряний час — тривалість, яка визначається періодом обертання Землі навколо своєї осі відносно зірок); розрізняли «добрий» і «поганий» час; вважалося, що «добрий» час приносить людині здоров’я, щастя, багатство, успіх (тому бажають на прощання — «в добрий час»), а «поганий» («недобрий») час — хвороби, невдачу, біду (кажуть: «Зустрілись ми в недобрий час», коли зустріч не принесла бажаних наслідків); магічні обряди (ворожіння, передбачення) мали бути заради успіху приурочені до дат «доброго» часу — «першого дня», початку (року, весни і т. ін.), до найважливіших днів календаря тощо; для всякої справи також вибирали «добрий» час як запоруку успіху якогось почину (сівби, жнив, вигону худоби на пасовисько, спорудження дому, сватання); життєву долю людини може, за повір’ями, визначити час народження (у неділю — щасливий, бо день воскреслого сонця; у суботу — провидець, бо має здатність бачити нечисту силу, упирів); народженому восени не дозволялося колоти дрова, це мали робити ті, хто народився навесні; про безталанного кажуть: «Без часу вродився, без часу й загине»; тонко відчуваючи тривалість буття, народ-філософ влучно зауважує: «Все добре у свій час», «Всякому овочеві свій час», «Згаяного часу і конем не доженеш», «Настане час — не стане й нас», «Час платить, час і тратить», «Час пече хліб». Час-година упливає, Страшний суд ся наближає (П. Чубинський); Пусти мене, отамане, хоч на час додому (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 635-636.