цибу́ля (головка цибулі — цибули́на; зменшено-пестливе — цибу́лька) — овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим зеленим листям; колоритна народна загадка про рослину: «Сидить баба на грядці в червоній запасці: хто займе, той і заплаче»; здавна вживається як приправа до інших продуктів; проста їжа селянина, тому жартують: «Цибуля, часник, буряки, пастернак у великім притиску погризе неборак», «Зафундувався: має мішок цибулі, добре визимує»; у народі вважається цілющою рослиною, тому кажуть: «Цибуля від семи недуг лікує»; різкий запах і гострий смак рослини породив вислів-погрозу: «Цибульки б під ніс дати!», а також фразеологізми: да­́ти цибу́льки, нагодува́ти цибу́лькою, тобто «побити»; символізує маловартісність: «Не варт і печеної цибулі», а також зловредність: «Не їж цибулі — смердіти не буде»; персоніфікується в жартівливих афористичних висловах: «Цибуля ся дивувала, що петрушка танцювала», «Танцювала риба з раком, а цибуля з пастернаком»; об’єкт порівняння (ніс, як цибуля; ніс цибулиною); як і часник, цибуля вживалася як охоронний засіб.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 631.