худо́ба = това́р = скоти́на — узбірному значенні — чотириногі свійські сільськогосподарські тварини; з найдавнішого часу у великій пошані («І скотина розумна, даром, що не говорить», «Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує»); худобу сприймали як членів родини; її не забували під час великих свят, обкурювали ладаном і поливали йорданською водою; за повір’ям, під Різдво худоба здатна говорити, Бог дав їй таке благословення за те, що гріла малого Христа в яслах; вона може поскаржитися Господові на лихого господаря, тому худобу берегли і добре доглядали (кажуть: «В дорозі, в гостині пам’ятай о худобині», «Пошануй скотину раз, а вона тебе десять раз»); разом з тим застерігають: «Не будь тією скотиною, що догори щетиною», «Рогата скотина вдається, то всіх коле». Де худоба, там і шкода (І. Франко); У чужій загороді скоту не наплодиш (приказка); Не той товар, що лежить, а той, що біжить (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 626.