ті́м’я (зменшено-пестливе — ті́м’ячко) — верхня частина голови людини від лоба до потилиці; на Гуцульщині казали: «Кожна дитина, поки не згрішить, має м’яке тім’я»; подекуди думали, що «коли людина умирає, душа виходить з голови, з тімені»; Ісус Христос учинився з Пречистої Діви через тім’я; тім’я вважається осередком розуму (звідси ті́менний — розумний, здібний, не в ті́м’я би́тий — розумний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 597-598.