тур —

1) (з великої літери) у дохристиянських віруваннях — бог, значення якого неясне; тур (дикий бик) з давнього часу вживається як уосібнення й епітет сили та хоробрості (яр-ту́р, буй-ту́р у «Слові о полку Ігоревім»); пор. сучасні слова ту́рити, турну́ти, поту́рити; ви́турити; у сербів бог Тур означав ратного бога; в Галичині та Подністров’ї було свято Тури чи Туриці на честь бога Тура, коли водили по селу бичка й приспівували: «Ой Туре, Туре небоже, ой обернися та й подивися»;

2) (з малої літери) жуйний ссавець, подібний до зубра, водився по всій Європі, в тому числі й в Україні (останнього тура бачили 1627 р.); предок домашнього вола; був символом незалежності; лови на тура були небезпечні; оскільки ж лови символізували сватання, то тур (туриця) широко вживані у весільній обрядовості; перед виводом молодої до батьків співали: «Пов’язали нам люди, Ой що то за тур буде; Ой не тур, не туриця, То красна молодиця»; «В луженьку калиновім два дзвоники маленькі, але голосненькі; Віддзвонили й виголосили сірого тура з лугу; В Івасенька короленка бояри молодії, А хоч вонимолодії, але вимовнії: Вимовили, виголосили Красуненьку від батенька».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 609.