тума́н —

1) скупчення найдрібніших крапель води або кристалів льоду в нижніх шарах атмосфери, яке робить повітря непрозорим; тим самим нечіткими видаються також обриси речей, що породжує символіку неясності, невиразності й, у свою чергу, стану суму, туги, печалі, пор. у Панаса Мирного: «Негода й туди [в хату] залазить, … то важким туманом налягає, от, як надворі, то німим сумом по хаті снує»; туман залежно від його щільності, густоти і від настрою людини має такі епітети: безпросві́тний, блаже́нний, важки́й, в’язки́й, каламу́тний, легки́й, мрі́йний, невира́зний, п’янки́й, соло́дкий, то́скний, тяжки́й, хмільни́й; у чумацькій пісні туман виступає символом розлуки матері з сином та її суму за ним: «Гомін, гомін по діброві, туман поле покриває, мати сина прикликає: «Вернись, сину, додомоньку, змию тобі головоньку!»; пор. символіку жалю, туги в іншій пісні: «Ой, на горі дощ іде, а в долині туман; на мойому серденьку туга та печаль»; за народними прикметами, — «літні тумани — на ясну погоду», «туман стелиться вранці по воді — на гарну погоду, піднімається вгору — на дощ», «коли літом часто тумани, грибів буде багато». Іобрій не ділив, але зливав Далечину в один туман безмежний(Є. Маланюк); Туман по землі котиться, Палій Семен на світ народився (М. Драгоманов); фразеологія: тумана́ пе́рти — обдурювати, брехати; тума́н навести́ на кого — обманути, обдурити когось;

2) старовинна весняна хороводна гра.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 608-609.