тоте́м — у первісних релігіях — тварина (рідше — рослина, явище природи і т. д.), що вважалися родоначальником і охоронцем роду або племені, отже були культовими об’єктами; залишки тотемізму як культу тотему залишилися з дохристиянських часів і досі; шанування звірів, зокрема, пов’язувалося з тим, що поважні люди називали себе тваринними прізвиськами, як князь Тур із «Слова о полку Ігоревім»; «звірині» прізвища поширені в українців і тепер; з епохи тотемізму йде персоніфікація звірів, що відбилася і в самій мові, пор. казкові наймення Лиси́чка-Сестри́чка, Во́вчик-Бра́тик, Дя́дько-Ведмі́дь; у народі полишились і досі повір’я, що тварини й птахи говорять, лише люди тієї мови не розуміють (її розуміють тільки відуни й ворожбити); під Новий рік чи під Водохрестя говорить уся домашня худоба; за якісь гріхи Бог відібрав мову в худоби, але та людську мову розуміє; тотемізм породив і легенди про перетворення людини на тварину чи птаха; відгомоном тотемізму є тваринна символіка в українській обрядовості — новорічні обходи з «козою», «ведмедем», обрядова «цапова борода», весняні «жайворонки», «голуби».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 602.