то́рба (зменшено-пестливі — то́рбонька, то́рбочка, збільшене — торбе́га; грубе — торбе́шка, мала торба — торби́на; зменшене — торби́нка) — вид дорожнього мішка, що його носять звичайно за плечима або через плече; здавна поширена в українському побуті; символізує бідність («Що буде, те буде, а в торбі хліба не буде»); злиденність, зокрема крайню (звідси фразеологізми: пуска́ти з то́рбою, з то́рбами — призводити до старцювання, жебрацтва, до випрохування милостині; хо́дити з то́рбою — просити Христа ради, старцювати; хоч то́рбу на пле́чі та під монасти́р — стати дуже бідним, жити в злиднях; пор. також прокляття: «Водили б його з торбами!»); ключова характеристична ознака старця, бездомного, тому кажуть: «Од старця торби не однімеш», «Хто родився до торби, той хати мати не буде»; разом з тим як вмістилище якого-небудь харчу торба фігурує в дитячих примовках, зокрема при грі в піжмурки: «Котилася торба з високого горба, а в тій торбі — хліб, паляниця, кому доведеться, тому і жмуриться!». Батько був середній хазяїн: візьме торби по боках, а сам посередині (приповідка); З чужої торби хліба не жалують (приказка); Заберу дітей у торбу, піду у мандрівку (М. Максимович); Що в нашого Левка вже торбина легка (приказка); Хоч іду в гостину, то беру хліб в торбину (приповідка); Хто має в торбі, той з’їсть і на горбі (прислів’я); у сполученні: пи́сана то́рба — торба з різнокольорових шматочків; казковий образ; пістрявість такої торби приваблювала особливо дітей і нерозумних (звідси — ду́рень з пи́саною то́рбою, «Носиться, як циган із писаною торбою»); фразеологізм: носи́тися (па́нькатися і т. ін.) як з пи́саною то́рбою з ким-чим — ставитися до кого-, чого-небудь як до когось поважного, значного або до чогось дуже важливого, цінного.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 601.