та́нець = тано́к (зменшено-пестливі — та́нчик, тано́чок) —

1) сукупність пластичних і ритмічних рухів певного темпу й характеру, що їх виконують у такт певній музиці; також виконання таких рухів; українська культура багата яскравими народними танцями — гопак, тропак, подолянка, козачок иа ін.; танець супроводжує молодіжні гуляння (вулицю, вечорниці, весняні й купальські ігрища), а також є обов’язковим елементом українського весілля; танцювати намагалися всі, бо недарма кажуть: «Танець — не робота, а хто не вміє, то срамота», «Танцювати замолоду вчись — на старість не навчишся»; жартують: «До роботи недужа, а до танцю, як ружа», «Аби умів танцювати, а робити — лихо з ним»; кепкують: «За танці батька б оддала», «Заграй, дудочку, танцюй, дурничку!», «Обідранці пішли в танці, голобоки пішли в скоки», «Стривай, кума, не з тої ноги танцювати пішла»; іронізують: «Танцювати — не снопи в’язати», «Хоч погано баба танцює, та довго»; застерігають: «Як чобіт нема, не йди в танець», «Не тобі грають — не танцюй». Кінець, бо пішли баби в танець (приказка); Узявши віночок, піду в таночок (прислів’я — за всіх умов бережу дівочу честь);

2) тільки тано́к — народна гра, учасники якої, узявшись за руки, ходять по колу, співаючи й танцюючи або тільки танцюючи; хоровод (звідси води́ти тано́к — ходити по колу з піснями, узявшись за руки). Я хотів би вам дівчаток українських показать, як вони, руками сплівшись, виступають у танок (В. Самійленко);

3) криви́й та́нець — старовинний весняний гуртовий танок; ко́ло, тобто хороводний танець, виконавці якого розташовуються ланцюжком, у вигляді замкненої або розімкненої кривої. Беріться у хрещика, у ворона, поведем кривого танця (Г. Квітка-Основ’яненко);

4) крути́й тано́к (та́нець)— весняна дівоча гра, в якій ланцюжок (ряд) танцівниць робить завороти, зигзаги. Одні навзаводи біжать, а другі крутії танці водять (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 590.