та́бір —

1) здавна — укріплене місце тимчасового розташування козацького війська з обозом, а також військо, розташоване в такому місці; козаки захищали табір валом або рядами возів, пов’язаних ланцюгами; такий спосіб оборони в степах був відомий ще з княжих часів, про що читаємо в Початковому літопису під р. 993; В Яру якось гайдамаки табором стояли (Т. Шевченко); У запорозькому таборі все спало (О. Довженко);

2) взагалі місце тимчасового розташування великої групи людей; група людей, що перебуває в такому місці (про чумаків, косарів та ін.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 589.