сі́чень — назва першого місяця календарного року; народні назви — сні́жень, снігови́к, льодови́к, щипу́н, тріску́н; другий місяць зими; початком року місяць став з 1700 р. згідно з реформою Петра І; один з найхолодніших місяців у році, — «хоч і сонце блищить, зате й мороз тріщить», «січень снігом січе, а мороз вогнем пече»; саме на цей місяць припадають водохресні морози; одну з версій походження назви дає Я. Головацький: «Січень, здається, від того так названий, що в той час звичайно сніги, інеї з вітром січуть, або борше від «січа» — вітки, суччя, котрі дають взимі маржині [худобі]…»; період новорічно-різдвяних свят, цілого ряду яскравих народних обрядів; місяць започатковував сподівання на новий добрий урожай, тому предки за допомогою обрядів, пісень, словесних побажань намагалися убезпечитися від злигоднів, недороду і казали: «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний», бо «січень без снігу — літо без хліба»; існували прикмети, — «якщо дерева в січні часто покривалися інеєм — на щедрий урожай», «якщо січень мокрий та з відлигами — жди холодного літа», «якщо січень холодний — липень буде жаркий і грибів не жди до осені». Січень січе та й морозить, Ґазда з лісу дрова возить (приповідка); Січень не мак січе, як у вуха пече (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 544-545.