сі́ни = сі́нки (зменшено-пестливі — сі́нці, сі́нечки) — нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, що з’єднує жиле приміщення з ґанком, рундуком або ділить хату, будинок на дві половини; звідси звичайно хід (драбина) на горище; у княжі часи сіни були передпокоєм, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й приймали послів; у цьому розумінні сіни згадуються в літопису. Хату обдирає та сіни лагодить (прислів’я); Коло сіней, коло хати ходить голуб сивий-волохатий (А. Метлинський); Не йди до ня, легінику, коли я не кажу, Бо я свої сіни замкну — соломою зв’яжу (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 543.