сусі́д (ж. сусі́дка; пестливі — сусі́донько, сусі́донька, сусі́дочка) = сусі́да — той (та), хто мешкає поруч, поблизу кого-небудь; традиційний об’єкт народнопісенної творчості: «Говорили сусідоньки, що то перша дівка, оженився, придивився, — а вона як дідько!»; залежно від стосунків між сусідами, особливо коли йдеться про спільну або суміжну власність, сусідство може бути основою або добросусідства, або ворогування; тому коли йшлося про купівлю хати, то говорили: «Не купуй хати, а купуй сусіда»; добрі сусіди цінувалися більше за родичів, бо родичі далеко, а сусіди завжди поруч і найшвидше прийдуть на допомогу. Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина (Я. Щоголев); Краще близький сусіда, аніж далекий родич (приказка); Сусідо мила, сусідо близенька, красна, хороша і невеличенька (П. Чубинський); Ой сусідко, сусідко, сусідко, Позич мені решітко, решітко! (пісня); Я не вміла чарувати, ані моя мати, Навчила мя сусідонька із третьої хати (коломийка); Як не вижу сусідочки — невесела днина (коломийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 587-588.