субо́та (пестливе — субо́тонька) —

1) назва шостого дня тижня (після неділі, від староєвр. «саббат», «сабаш», що означає «стримування від роботи»); день, який, за Біблією, має бути неробочим, тому й кажуть: «Субота — кінчається робота», «Субота — не робота, а в неділю нема діла»; але все одно багато буває невідкладних хатніх та господарських справ, особливо в наш час, коли жінка працює весь тиждень, тому ще кажуть: «Субота — вся робота»; на суботу припадає ряд церковно-календарних свят — Страсна (Велика) субота, Клечальна субота та ін.; субота — традиційний день особистої гігієни — миття й чесання («В суботу й ведмідь умивається»); про це у весільних піснях: «Як я в батька красувалася, щосуботи все чесалася»; «Не жаль мені меду й вина, а жаль мені дівування, щосуботнього заплітання», бо заміжні жінкивже кіс не мали. Субота — не робота: помий, помаж та і спати ляж (приказка); Ще почекай до неділі, бо нині субота (коломийка); Вчора була суботонька, Сьогодні неділя; Чом на тобі, наймиточку, Сорочка не біла? (пісня);

2) Страсна́ субо́та див. Страсни́й понеді́лок, Вели́ка субо́та;

3) Ве́рбна субо́та див. Ве́рбна неді́ля;

4) Дмитро́ва (Роди́нна, Ді́дова) субо́та див. Дими́трія Свято́го день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 585-586.