стріха — нижній край солом’яної покрівлі, що звисає над стіною сільської хати, а також сама така покрівля; символізує рідну домівку. Дощ іде, як відром іллє, а з стріх біжить, як цівкою (приказка); Чужу стріху латає, а своя тече (приказка); Да вже весна красна, із стріх вода капле (А. Метлинський);

2) уосібнена назва помешкання, оселі, хати, родинного вогнища. Ігоробець свою стріху має (М. Номис); На мою стріху мече, а на його паде (приказка); Своя стріха — своя втіха (прислів’я); фразеологізми: під ба́тьковою (ба́тьківською) стрі́хою — у рідній хаті, у своїй сім’ї; під одніє́ю стрі́хою — в одному приміщенні, однією родиною; під чужо́ю стрі́хою — у чужій хаті.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 584-585.