стріла́ —

1) (зменшено-пестливі — стрі́лка, стрі́лочка, стрі́лонька) тонкий стрижень із загостреним кінцем або гострим наконечником, який використовують для стрільби з лука; атрибут стрільця; символ швидкості («Летить, як стріла»); в княжій Україні славилися стріли київські; у Г. Сковороди стріла — символ пориву, розгону; в І. Франка в «Мойсеї» читаємо: «Як стріла вже намірена в ціль, Нагострена до бою, Чи подоба стрілі говорить: «Я бажаю спокою»; у Шевченковім переспіві «Слова о полку Ігоревім»: «З передсвіта до вечора, а з вечора до досвіта летить стріла каленая, бряжчить шабля о шеломи, тріщать списи гартовані»; вогняною стрілою називали блискавку, — звідси усталена метафора блискавки, пор. проклін: «Стріла б тебе побила!»; сонячне проміння уявляли стрілами Дажбога, а смуги блискавки — стрілами Перуна; див. ще збро́я. Летіла стріла уподовж села, убила стріла вдовиного сина (пісня); Винесла лучок і стрілочок пучок (П. Чубинський);

2) народна назва хвороби на зразок ревматизму, казали: «Стрілою називають те, що шпигає в кості, в попереці, в голові, в руках, у ногах»; лікували замовлянням.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 584.