степ (зменшене — степо́к, степо́чок) — великий безлісий, вкритий трав’янистою рослинністю, рівнинний простір у зоні сухого клімату; Д. Маркович описує степ так: «Степ — широкий, безмірний, кінця-краю йому нема: тільки там десь далеко, мов море, хвилюючись, зливається він із таким же, як і сам, безкраїм небом… Отой простір безмірний навертає людину до думки про світову безкраїсть, про волю»; це «поле незнаєме» «Слова о полку Ігоревім», «дике поле», земля «безвіддя і безхліб’я» думи про трьох братів-утікачів з Азова; пор. ще у М. Гоголя: «Чорт забирай вас, степи, які ви гарні!», у Є. Маланюка: «Сірим попелом стало життя під огнем степової свободи», у Панаса Мирного опис українського степу подається в повісті «Серед степів»; І. Мазепа у трилогії Б. Лепкого каже: «Нам треба заволодіти степом, степом надверх і всередині, бо наша душа — теж степ. Степ — ворог державі»; Д. Віконська пише: «Широкий, порожній простір запрошує й неначе змушує людину залюднювати його постатями, видумками власної образотворчої уяви. І не в тому лихо, що ті постаті, думки, образи — уявні. Лихо в тіх, що їм нема меж, нема міри… пропорції нема»; традиційні епітети: бездоро́жній, безкіне́чний, безкра́їй, безме́жний, бугри́стий, вели́кий, величе́зний, відкри́тий, глибо́кий, горбкува́тий, дале́кий, незмі́рний, немі́ряний, неогля́дний, неозо́рий, нескінче́нний, пласки́й, просто́рий, рі́вний, розло́гий, широ́кий, широкола́нний; асоціюється з вершником-козаком, з його вірним конем, пор. у В. Шевчука: «Ніч — мати, а степ широкий — батько для козака!». Послала мене мати в степ пшениці жати (пісня); Степ і степ, ревуть пороги, і могили-гори (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 579.