ста́роста —

1) у Київській Русі — представник найнижчої ланки князівської адміністрації;

2) в Україні XV—XVIII ст. — керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування;

3) ста́роста сільськи́й — у царській Росії — глава сільської общини;

4) в Західній Україні до 1939 р. — начальник, голова повітового управління (староства);

5) (пестливе — ста́ростонько) в обряді сватання як першому акті весільної обрядовості — поважний і красномовний чоловік, звичайно літнього віку, який виконує функції посла з боку родини парубка, що хоче одружитися на дівчині, до її батьків з метою дістати згоду від них на одруження дочки; далі роль старости в самому обряді весілля виконував дядько з материнського боку як жрець хатнього вогнища, який благословляє виконання всіх обрядів та звичаїв; без його благословення жодна церемонія не може розпочатися і не робиться жодного кроку в ході весільного обряду. Одної неділі сидимо ми собі, аж тут і старости на подвір’я (Ю. Федькович); Ей, коби я воли мала, воли до роботи, Мала ж би я старостоньки кожної суботи (коломийка); у сполученні: засила́ти старості́в — свататися.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 578.