ставропі́гія — спочатку — привілей духовних закладів не залежати від місцевої церковної влади, зокрема від місцевого єпископа, а підпорядковуватися безпосередньо владі вищій — митрополиту, патріарху, синоду; це право константинопольський патріарх Ієремія 1593 р. надав Львівському Успенському братству — національно-релігійному об’єднанню українських православних міщан, заснованому в XV ст.; розквіт діяльності цього братства припадає на кінець XVI — початок XVIІ ст., коли воно стало осередком культурно-національного руху на західноукраїнських землях; його називали Ставропігіальним (Ставропігійським), або Ставропігією.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 577.