став = ставо́к (зменшене — ставо́чок) — водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою; місце розлиття річки, струмка перед загатою; М. Килимник пише: «Більшість ставів в Україні — високомальовничі, досить великі, … майже завжди окаймлені навколо (за винятком греблі) очеретом, рогозою, татарським зіллям, верболозом тощо, а греблі з обох боків обсаджені вербами… Верховини у ставках, за народним повір’ям, вважалися дуже небезпечними, і туди люди боялися заходити. Там була оселя водяного, там проживали водяні русалки, там мав оселю й очеретяний (чорт). Уночі у верховинах справляли свої гри русалки, а водяник ними керував. Очеретяний та болотяний висилали потерча́т (див.), які заманювали людей уверховину».Ой на ставу, на ставочку качечка ночує, не будемо, серце, в парі, душа моя чує (пісня); Високі на горі палати, Чималий у яру ставок, Зелений на горі садок (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 576-577.