спо́гад = спо́мин — пам’ять про минулі події або про когось, щось; з огляду на віру в силу слова надавалося спогаду великого значення; у рекрутській пісні новобранець, прощаючись, каже: «Не споминайте худим словом, щоб я не журився, а споминайте добрим словом, щоб я веселився»; тим самим спогад залежно від того, добрий він чи лихий, впливає на стан відсутньої людини; звичайний момент для спогадів — час обіду чи вечері: «Ой згадай мене, моя стара мати, сідаючи да обідати: десь моя дитина в чужій стороні да нікому да одвідати. Ой згадай мене, моя стара нене, як сядеш у вечорі їсти»; відома також заборона на згадування, зокрема нечистої сили («не при хаті згадуючи»); за віруваннями, покійників згадують лише добрим словом; у народі згадування пов’язують з гиканням; взагалі згадувати добрим словом — народна традиція, яка, зокрема, образно втілена в «Заповіті» Т. Шевченка: «І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте спом’янути Незлим, тихим словом».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 575.