со́тник = со́тенний —

1) в Україні XVI—XVIII ст. — особа, що очолювала сотню як військову одиницю; після гетьмана й полковника третій представник місцевої влади; обирався спочатку козаками, а потім призначався гетьманом. Лучче живий хорунжий, чим мертвий сотник (М. Номис); Виступають отамани, Сотники з панами (Т. Шевченко);

2) особа офіцерського чину у війську Української Народної Республіки (1917—1920 рр.);

3) особа, що очолювала сотню як адміністративно-територіальну одиницю (в старій Україні). Що село, то й сотник (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 571.