солове́й (зменшено-пестливі — солове́йко, солове́йчик, солове́єчко) = солові́й (солов’ї́ха — самка солов’я; солов’я́ — пташа цього птаха) —

1) маленький перелітний птах із сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування; Божа, свята пташка, символ бога-громовика навесні; вісник весни; символізує досконалість співу, а також одну з жіночих принад — «голос солов’їний» («Руки білі, стан тоненький, голос солов’їний»); кажуть: «При солов’ю й горобець співак», тобто при доброму співакові в хорі будь-хто підтягне; коли сниться соловей — на любов; символізує милого (про це у пісні про перевіз, де дівчина нікого не слухає, хто просить про перевіз, бо «соловейко не щебетав», а коли про перевіз просить милий, приспів красномовно свідчить про згоду, щирі почуття: «В лузі калина: ясно да красно, соловейко защебетав»); пор. ще: «Без малого соловейка і світ не світає, а без мого миленького гуляння немає»; солов’ї ніби будять світ, несуть радість і веселощі, як у колядці: «Та подякуй нам за колядочку, ой, що ми тобі колядували, дім звеселяли, як соловейчик при тузі в лузі» або в пісні: «Дай же мені, мамо, солов’ятко, щоб мені раненько щебетало, щоб мене раненько пробуджало»; у «Слові о полку Ігоревім» солов’ї веселими піснями світ повідають, пор. ще билинного Солов’я Будимировича; птаха символізує любов і родинний затишок: «Там соловейко гніздо звив, Да всю ніченьку не всипав, Собі галочку прикликав: — Ой, чи будеш ти, галочко, Моїм діткам маткою?»; спів солов’я асоціюється з весною: «Соловей щебече — садки розвиває»; у похоронних голосіннях соловей уосібнюється то батьком, то чоловіком, а особливо сином: «Мої сини, мої соловейки! Мої сини, мої миленькі! Та якого ж вам гостинця передам? Покочу яблучко — воно зогниє. Покочу булочку — зацвіте. Покочу бубличка — не докотиться, до вашого сердечка не пригорнеться»; у народній творчості уосібнюється просто як молодий хлопець, парубок (пор. народну легенду про сина-солов’я і дочку-кропиву, що переповідається в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні»); символізує також волю, тому кажуть: «В кожного солов’я пісня своя», «Не потрібна солов’ю золота клітка, краще йому зеленая вітка»; з поведінкою птаха пов’язують зміни у природі, — «соловейко вдавився ячмінним колосом, а зозуля — мандрикою», «соловей тоді починає співати, як нап’ється води з березового листя», «як весною раніше заспіває соловей, то буде щасливий рік, усякому буде весело на душі, а як раніш від солов’я закує зозуля, то рік буде смутний»; об’єкт жартівливого нісенітного вислову: «Соловей у лісі реве, а ведмідь щебече». Соловей співа, поки дітей не виведе (приказка); Соловей співає, доки ячмінь колоса не має, а з’явиться колос — пропав голос (приказка); Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає (Т. Шевченко); Ой там на горі… соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав, Собі солов’їху прикликав (пісня); З гнізда малі злетіли солов’ята. І солов’їха струшує крило (Л. Забашта); В леваді пісеньок співають косарі, І соловеєчко щебече (Л. Боровиковський);

2) тільки солове́йко = солове́й — старовинна дитячаіграшка-свисток, зроблена у вигляді пташки. Внучатам із клуночка Гостинці виймала…, А Карпові соловейка Та коників пару (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 560-562.