соки́ра (зменшено-пестливі — соки́рка, сокирчи́на; збільшені — сокири́сько, сокиря́ка) — знаряддя для рубання і тесання, що становить собою насаджену на дерев’яний держак залізну лопать з гострим лезом з одного боку та обухом — з другого; здавна служила також холодною зброєю як бойова сокира; тому вона, гадають, оберігає й від нечистої сили: на Святвечір господар зарубував сокиру в одвірок, щоб не допустити в хату нечистого; там, де лежав покійник, клали сокиру, — «щоб більше ніхто не вмирав»; емблема кари взагалі; символізує також важку працю («Від сокири не збагатієш, а згорбатієш»); оскільки сама важка, то кажуть: «Сказав, як сокирою втяв (одрубав)», «Таке повітря, хоч сокиру вішай»; як про ознаку незгоди, кажуть: «Нехай між нами сокирка пропаде!». Без сокири не тесляр, без голки не кравець (приказка); Гостра була сокира, та на сук наскочила (прислів’я); див. ще збро́я.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 559.