соба́ка (зменшене — соба́чка, цу­́цик; також ку́ций; збільшені — собацю́га, собацю́ра; маля суки (собаки-самиці) — собача́, цуценя́, щеня́; зменшено-пестливі — собача́тко, собаченя́, собаченя́тко, цуценя́тко, щеня́тко) = пес (зменшене — пе­́сик; збільшене — пси́ще) —

1) домашня тварина родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін.; з глибокої давнини став символом вірності (звідси — «вірний, як собака (пес)»); разом з тим є уосібненням злості, жорстокості, недоброзичливості (звідси — «злий (лихий), як собака»), тому особливо небезпечними є скажені собаки (звідси — «боятися, як скаженого собаки (пса)»); небезпечно дражнити собак, коли їх зграя (звідси про злих людей — «дражнити (дратувати) собак»); гавкання (брехання) собак стало уособленням відповідної якості людини (звідси — соба́читися, бре́ше, як соба́ка або ще: бі́йся не того́ соба́ки, що бре́ше, а того́, що ла́ститься); підступність злого й потайного пса втілилась у вислові «така вже вдача собача», що характеризує певну категорію людей (ще кажуть: «Понурий, як свиня, а потайний, як собака», «Ти ходиш у песій шкурі»); негативна символіка собаки досить розгалужена: розпуста, звідки дієслово пособа́читися (у С. Руданського: «А чортова невістка — сучка пособачилась»), обмовність («Пес бреше, а вітер носить», «Вільно собаці й на Бога брехати»; разом з тим «хоч пес бреше на сонце, а сонце все світить», тому «не треба нам собак, і люди оббрешуть»), захланність («Пес на сіні лежить, сам не їсть і другому не дає», «Скорше псові з горла видереш, як йому з рук»); за повір’ями, — «коли сниться, що тебе пси кусають, будуть тебе люди обмовляти», «коли сниться чорний пес — на хворобу»; з псами пов’язана новорічна ворожба: дівчата виходять під Новий рік на вулицю — де і як загавкає собака, туди й заміж дівчина піде й відповідним чином складеться її подружнє життя (гавкає собака весело, невесело, хрипло, з виляском); найпоширеніші собачі клички Сірко́ та Рябко́ (часто узагальнені на означення «пес») стали основою для відтворення людської нещирості («Позичив у Сірка очей та й дивиться»), прислужництва («Як Рябка (Сірка) годують, то так Рябко (Сірко) і бреше (гавкає)»); собака — символ невибагливості: «Там і пес не витримав би»; собаче життя нужденне, злиденне, тому, проклинаючи, бажають собачого життя і собачої смерті; об’єкт традиційних порівнянь — «голодний, яксобака», «загоїться, як на собаці», «любити, як собака палицю (цибулю)», «потрібний, як собаці другий хвіст», «присохне, як на собаці», «загребти, як собаку»; також об’єкт прокльонів: «Хай тобі собаки губи лижуть!», «Хай тобі собаки марша грають!»; з поведінкою тварини пов’язані народні повір’я; виття собаки віщує щось лихе — нещастя, пожежу, голод, смерть і т. ін.; у О. Кобилянської: «Коли собака виє, а голову держить угору, то перед вовком, що десь його чує. А коли голова опущена до землі — то віщує смерть»; у Панаса Мирного: «Собаки щоночі вили — вмирущого чули»; виття собак віщує також яке-небудь нещастя, у В. Короленка: «Одної темної ночі завив собака, за ним другий… І зараз же почалася пожежа!»; народні прикмети, — «коли ночами виють собаки, то буде голод», «собака качається — вітер буде», «собака бреше — гість буде». Битий собака не боїться палиці (прислів’я); Вивченого пса нічим не підкупиш (прислів’я); Не всі собаки кусають, що лають (прислів’я); Собаці собача смерть (приказка); Собака від хліба не втече (П. Чубинський); Пес бреше на місяць, а місяць світить (приказка); Мале щеня, а завзяте (прислів’я); Маленька собачка — повік щеня (прислів’я); Цуцик такий, що й панові до ночі мстить (І. Франко); Біг псище через мостище і через овсище, задрав хвостище, заросився, замочився, вибіг на дорогу, обтрусився, і, здається, не було вади ні псу, ні овсу! (скоромовка);

2) різновид узору в народній вишивці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 557-558.