сміття́ — дрібні, перев. сухі покидьки; у переносному значенні символізує негативні сторони родинного, особистого життя, тому застерігають — того, що відбувається в сім’ї, ніхто з чужих не повинен знати: «Хату мети, але сміття на вулицю не неси», «Не носи сміття під чужу хату», «Вимети сміття перш зо своєї хати, а опісля заглядай у чужу»; існують повір’я, — не виносити сміття на двір проти ночі, а сміття, що назбирається від Свят-вечора до Нового року, не можна взагалі виносити, щоб не винести з ним і доброї долі; сміття це палиться, бо дим його цілющий; цим димом окурюються дерева, щоб добре родили; взагалі сміття палять на городі як відгомін очищення землі вогнем; у смітті й на смітниках знаходить, за віруваннями, собі притулок нечиста сила, тому «хто ходить по смітниках, дістане курячу сліпоту»; з огляду на те, що в смітті може бути нечиста сила, в Чистий четвер відбувається обрядове замітання хати; у соціальному розумінні сміття — негідні елементи суспільства, як у Олександра Олеся: «Ну й веселі наші дні! Все важке сидить на дні, А на поверсі сміття Розсмаковує життя». Чи я в мужа не жона, чи не господиня? Сім день хати не мела, сміття не носила (пісня); Кожний на своїм смітті пан (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 555.