сло́во —

1) (зменшено-пестливі — слівце́, словце́, слове́чко, слове́чечко, сло́вонько) мовна одиниця як вираження поняття про ту чи ту реалію об’єктивного світу; також мова, мовлення або висловлення, фраза; споконвіку людина вірила в чудодійну силу слова (звідси поважання всіляких волхвів, ворожбитів, гадалок і т. ін.); давня людина не відділяла слова від речі, і тому за словом, за назвою речі йшла й сама річ; віра в матеріалізацію слова збереглася й до сьогодні, бо саме на ній тримається віра в замовляння, побажання, прокляття (вимовити слово, що називає річ, рівнозначне її викликанню чи творенню); звідси табу на назви демонологічних істот; слово, вірили, лікує, приносить добро (звідси благослове́ння); кажуть: «Добре слово дорожче багатства», «Добре слово не коштує нічого, а поможе багато»; слово, також знали, сильно шкодить, особливо сказане ворожбитом; слова можуть наслати хворобу, а можуть і лікувати, отже, може збутися погане й добре слово; відгомін віри у силу слова залишився у віта́ннях (див.) і побажаннях (на зразок: «Щоб вашим дітям щастя на кожному пальці сиділо, щоб воно вам усім у ваші двері не вміщалося», «Щоб тебе добра година знала», «Щоб на той год діждати сону (зілля) топтати!»), у традиційних застільних тостах і примовках («на щастя, на здоров’я», «щоб наша доля нас не цуралась», «будьмо здорові»), у впевненості, що збудеться вчасно сказане слово («на здоров’я» кажуть, коли чхають; ще жартують: «— Апчхи! — На здоров’я! Шпичка в ніс і сім пар коліс!»); невчасно сказане слово, навпаки, може зашкодити, тому кажуть: «Скажи слово, а нещастя готово»; на вірі в силу слова засновані всі закляття; зцілющу силу слова проповідує і церква, бо в Біблії сказано: «Воно [Слово] в Бога було на початку. І життя було в Нім»; тому молитва (див.) як звернення людини до Бога є Божа мова (див. мо́ва4), Боже слово; у Біблії слово ототожнюється і з Богом-Отцем, і з Богом-Сином; слово, втілене в Ісусі Христі, споконвіку йде від Бога-Отця, як слово народжується з думки; у Т. Шевченка читаємо: «Тоді вже сходила зоря Над Віфліємом: правди слово, Святої правди і любові зоря всесвітняя зійшла!». На початкубуло Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Біблія — про Бога-Отця); Слово сталося тілом і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його [Бога-Сина],славу як Однонародженого від Отця (Біблія); Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! (Т. Шевченко); Прошу тебе, милий, вірними словами (А. Метлинський); Сказав слово та й мовчи (М. Номис); Мачушине словце — що зимове сонце (приказка); Ні до любові, ні до розмови, ні до словечка, ні до ділечка (Б. Грінченко);

2) (з великої літери) Сло́во Бо́же див. Бі́блія.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 551-552.