скри́ня (зменшено-пестливі — скри́нька, скри́ньочка, скри́нечка) = сунду́к — великий ящик з кришкою (віком) і замком для зберігання одягу, коштовних, пам’ятних предметів, сімейних реліквій і т. ін.; ознака достатку, тому й кажуть: «Як повна скриня, то й мила господиня (гадзиня)»; скриня була місцем для посагу і атрибутом весільного обряду, коли весільний поїзд віз придане в ній у дім молодого; ось як описано скриню в романі О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу»: «Чимала скриня з прискриночком у ній — для грошей та коралів, для ниток і голок. Добра ще скриня на коліщатках, кована мережаним залізом зовні й гарно помальована всередині; по стінах — квітами, а на порепаному та полупаному віку скрині сяяла ціла картина». Добра господиня, коли повна скриня (М. Номис); От Іван устає, скарб із скрині достає (П. Грабовський); Сім пар черевиків я стоптала, А осьмую пару в скринечку сховала (П. Чубинський); Весна красна, що ти нам принесла ? — Коробочку з веретенцями, А скриньку з червінцями (пісня); Сховав у свинську [стару] скриню (прислів’я — десь загубив або забув, де поклав).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 548.