сич (зменшено-пестливе — си́чик) — хижий нічний птах бурого кольору родини совиних; зловісна птиця; віщує лихо, навіть смерть, пор. у Т. Шевченка: «Сичі вночі недобре віщують на коморі»; пов’язано це з тим, що живе птах у похмурих місцях, в дуплах старих дерев, серед руїн, видає зловіщий хрипкий голос-стогін («Дідона лякалася цього зловіщого крику»); його активне життя пов’язане з нічною темною порою, як і всіх зловіщих сил; нібито колись був співучою птахою, але був присутній при смерті Христа і відтоді зненавидів денне світло, а його дзвінкий голос застряг у горлі й перетворився на стогін; з поведінкою птаха пов’язані народні прикмети, — «коли сич кричить, то когось викричить з хати», «сич хазяїна виживає»; також зміни погоди, — «сичі вночі кричать на дощ». Тю, з дупла того дуба сич вилетів (М. Номис); Сичі в гаю перекликались (Т. Шевченко); Дивиться, як сич на сову (прислів’я); А Микита, Неначе сич, у сірій свиті Перед очима вже стоїть (Т. Шевченко); Ікруглоокий сичик на шпилі їм посилає безнадійні чари (М. Рильський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 540.