сирота́ = сироти́на = сиротю́к —

1) (зменшено-пестливі — сирі́тка, сирі́тонька, сироти́нка, сироти́нонька, сироти́ночка, сиротя́, сиротя́тко, сиротя́точко) дитина й підліток, що втратили батька й матір або одного з них; особливо нещаслива дитина, коли залишається без матері («Без батька півсирота, а без матері і вся сирота»); народ уболіває за сиротою, оплакує сирітську долю («Бог сиріт любить, та щастя не дає», «Сирота — як камінь на роздоріжжі», «Сиротою жити — сльози лити»). Сирота Ярема, сирота убогий: Ні сестри, ні брата, нікого нема (Т. Шевченко); Щось не спиться серед ночі Сиротиноньці (П. Грабовський); Нема спину вдовиному сину, що звів з ума дівку сиротину (А. Метлинський); Бідних сиротят без хліба оставили (дума);Ой, ну, люлі, малеє дитятко, Зостаєшся, миле, В світі сиротятко! (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 539-540.