сини́ця (зменшене — сини́чка, синича́ — пташа синиці) — маленька співуча птаха з різнобарвним оперенням ряду горобцеподібних; через те й кажуть: «Синиця — горобцю сестриця»; вісниця добра; через веселий норов приладжували годівницю до вікна і запитували пташку про майбутнє; відоме прислів’я «Краще синиця в жмені, ніж журавель в небі», символізуючи хоч мале, але добро, є образним порівнянням двох бажаних речей, цілей, з яких друга важливіша, але майже недоступна, а перша доступна, але меншовартісна; вживається й на означення вибору різних життєвих ситуацій, а також при одруженні, як у «Наталці Полтавці» І. Котляревського; про безплідну хвальбу кажуть: «Синиця море запалила»; про маленький розмір пташки іронізують: «Синиця — не птиця», «Синицю і на сани поклади, то синиця синицею»; у піснях символізує молодицю або молоду: «Ой у полі конопелька. На конопельці золота ряса. Там синиця походила Та росичку потрусила, До золотничка поносила: — Іскуй мені перстеньочок»; з поведінкою птахи пов’язані народні прикмети, — «починає співати синиця — весна надходить», «синиця пищить — зиму віщить»; за прикметою, як «синиця б’ється зимою у вікно, то чоловік десь гине у дорозі в снігах». Синиця шкоду робить, а журавель попадається (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 538.