світли́ця (зменшено-пестливі — світли́ночка, світли́чка, світли́ченька, сві́тлонька, сві́тлочка) — чиста, світла, парадна кімната у хаті; велика хата (на противагу хатині); кімната, де приймали гос­тей, збиралася вся родина, відбу­ватися сімейні урочистості, звідки проводжали рідних у далеку доро­гу і в останню путь. Дожидайся, мене, серденько моє, гей та до себе в гості, як виросте в тебе у світлиці трава на помості (А. Метлин­ський); Та й сів сокіл на віконечку, та поглядає у світлиночку (Б. Грінченко); Біля гряниці не випада буду­вать світлиці (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 528.