сво́лок — балка, що підтримує стелю в будівлях (раніше — в сільських хатах); зведення сволока (від «сволачивание») було дуже уро­чистим моментом, бо без нього ха­та не господарна; підіймати його треба було легко й уважно, щоб ним не вдарити, бо тоді в господа­ря буде часто боліти голова; витя­гання сволока відзначалося як певна обрядодія — сволокі́вщина; відіграє велику роль у всіх святечних обрядах, що відбуваються в ха­ті, бо, за М. Грушевським, «поріг, що відмежовує житло родини від чужих, неприязних сил, і сволок, що держить над нею захист», — це символи родинного життя; тому на Страсті поспішають освятити сволок свяченою свічкою, на Святвечір кидають ложку куті до сволока і дивляться, скільки зерен на ньому залишається (судять тоді про майбутній урожай); на весіллі дружко на сволоці записує дарун­ки, які отримали молоді; має риту­альне значення — об нього злегка б’ють короваєм на щастя, а також доторкають до нього дитину, щоб добре росла; випалюють або ви­стругують на сволоці також хреста (у Панаса Мирного: «Устругали того хреста, дали випити»). Ой ба­чу я два стовпи, на тих стовпах сволок лежить; на сволоці шнурок висить (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 530.