сви́та (зменшені — сви́тка, сви́­точка) = свити́на — старовинний довгополий верхній одяг, звичай­но з домотканого грубого сукна; згадується вже в Печерському па­терику та Іпатіївському літопису; залежно від крою розрізняли сви́­ту до вусі́в і сви́ту до пасі́в; одяг перев. незаможного селянина, то­му символізує бідність: «На свиті латок стільки, як на селі хат», «В нього свита вітром підшита, моро­зом підбита»; див. ще кобеня́к. Доб­ра свита, та не на мене шита (при­казка); Було в нього два жупани, тепер нема й свитки (Б. Грінченко); Латану свитину з каліки зні­мають (Т. Шевченко); У його свиточка — латка на латці (казка); Берись, синку, за свою свитинку (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 527.