Про УКРЛІТ.ORG

сад

сад = садо́к

1) (зменшено-пестливі — садо́чок, са́донько) спе­ціально відведена площа землі, на якій вирощують плодові дерева, кущі тощо; присадибна ділянка з такими насадженнями, а також самі ці насадження; окраса обій­стя українця, невід’ємна частина українського національного пейзажу, майстерно відтвореного в лі­тературі та мистецтві; з легкої руки Т. Шевченка «садок вишневий» став образом ідилії, зеленого раю, українського едему; у народнихпіснях «вишневий сад» — батьків­ський двір, батьківський дім або й самі батько чи мати; сад, що роз­вивається, — дівчина, що кохаєть­ся, а сад, що цвіте, — дівчина, що виходить заміж: «Ой не всі то ті са­ди цвітуть, що весною розвиваю­ться, — не всі ж тії та вінчаються, що любляться та кохаються». Ой посаджу грушу, айву — усяке де­ревце, Буде садок розцвітати, раду­вати серце (коломийка); Сади рясні похилились (Т. Шевченко); Нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу (піс­ня); По садочку ходжу, кониченька воджу (пісня);

2) сад-виногра́д — народнопоетична назва саду; наді­лений знаком святості в обрядових піснях, зокрема в щедрівках: «Що в пана дядька на його дворі, Щед­рий вечір, добрий вечір! Там сад-виноград да посажений, Щедрий вечір, добрий вечір! Райські пташ­ки да принаджені»; весільний сим­вол дівоцтва: «Ой ходила Марусенька по саду Та посадила сад-виноград до ряду, Поливала його ситою, Просила батенька прось­бою: — Запирай, батеньку, воріт­ця, Не пускай Івасенька молодця. Бо прийде Івасенько з боярами Та й витопче сад-виноград коничка­ми»; також символ єднання сер­дець. Ой у саді, саді-винограді сто­яв кінь ворожий у наряді (А. Метлинський); Ой там за садом-виноградом. Там за садом зеленим Дівчинонька з козаком стояла (піс­ня); За садом-виноградом Живу я із матусею, 3 сестричкою Настусею (М. Стельмах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 519-520.

вгору