сад = садо́к —
1) (зменшено-пестливі — садо́чок, са́донько) спеціально відведена площа землі, на якій вирощують плодові дерева, кущі тощо; присадибна ділянка з такими насадженнями, а також самі ці насадження; окраса обійстя українця, невід’ємна частина українського національного пейзажу, майстерно відтвореного в літературі та мистецтві; з легкої руки Т. Шевченка «садок вишневий» став образом ідилії, зеленого раю, українського едему; у народнихпіснях «вишневий сад» — батьківський двір, батьківський дім або й самі батько чи мати; сад, що розвивається, — дівчина, що кохається, а сад, що цвіте, — дівчина, що виходить заміж: «Ой не всі то ті сади цвітуть, що весною розвиваються, — не всі ж тії та вінчаються, що любляться та кохаються». Ой посаджу грушу, айву — усяке деревце, Буде садок розцвітати, радувати серце (коломийка); Сади рясні похилились (Т. Шевченко); Нема в його ні оселі, ні саду, ні ставу (пісня); По садочку ходжу, кониченька воджу (пісня);
2) сад-виногра́д — народнопоетична назва саду; наділений знаком святості в обрядових піснях, зокрема в щедрівках: «Що в пана дядька на його дворі, Щедрий вечір, добрий вечір! Там сад-виноград да посажений, Щедрий вечір, добрий вечір! Райські пташки да принаджені»; весільний символ дівоцтва: «Ой ходила Марусенька по саду Та посадила сад-виноград до ряду, Поливала його ситою, Просила батенька просьбою: — Запирай, батеньку, ворітця, Не пускай Івасенька молодця. Бо прийде Івасенько з боярами Та й витопче сад-виноград коничками»; також символ єднання сердець. Ой у саді, саді-винограді стояв кінь ворожий у наряді (А. Метлинський); Ой там за садом-виноградом. Там за садом зеленим Дівчинонька з козаком стояла (пісня); За садом-виноградом Живу я із матусею, 3 сестричкою Настусею (М. Стельмах).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 519-520.