ріг (зменшено-пестливі — ріжо́к, ріже́чок) — на голові деяких ссавців — твердий кістковий наріст, що звужується до кінця; українці споконвіку приручали биків (раніше турів), кіз, овець; роги тварин здавна використовувалися з господарською метою; разом з тим роги розвинули багату символіку; ріг у руці язичницького ідола — символ сили; у міфології та фольклорі багатьох народів, у тому числі українського, ріг — символ достатку; з рогом достатку зображувалася язичницька Велика Богиня-Матір; волячий ріг — символ продовження роду; роги — поширений сюжет у трипільській образотворчості; весільний коровай теж рогатий; припускають, що роги давніх богів походять від рогів обожуваного місяця, пор. вислів: «Молодик-молодик! В тебе роги золоті»; непрямим підтвердженням цього є те, що роги боги і богині тримали в руках; роги символізують пихатість, звідси вислів: «Гордим Бог позбавив роги», «Гаразд має роги, а біда — ноги»; горду, незгідливу людину називають «рогатою душею»; пока́зувати ро́ги означає «загрожувати комусь», тому й кажуть: «Бабський язик усе роги показує»; не кожному Бог дав роги, бо, скажімо, «коли б свині роги, то б усіх поколола»; роги символізують також подружню невірність; наприклад, у І. Котляревського серед мешканців пекла ті, які жінок своїх не держали «в руках, а волю їм давали», «такі сиділи всі в шапках і з превеликими рогами», а також звідниці, які «волоцюгам помагали рогами людський лоб квітчать». Всюди він рогом зачепить (І. Франко); Ти рогом чешися, котрим достанеш (М. Номис); Якби роги та хвоста, то був би справжній артист (приказка); фразеологізми: бра́ти бика́ за ро́ги — діяти рішуче, не гаючись, починаючи з найважливішого; могти́ воло́ві ро́ги скрути́ти — бути дуже сильним; у бара́нячий ріг зігну́ти (скрути́ти) — примусити кого-небудь бути сумирним, покірним; де ко́зам ро́ги пра́влять — у в’язниці, до Сибіру; роги асоціювалися із чортом (пор. чорт рогатий), тому кажуть — лі́зти чо́ртові на ро́ги — наражатися на небезпеку.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 499-500.