рот (зменшені — рото́к, рото́чок) — порожнина між верхньою та нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя; межа внутрішнього і зовнішнього світів; символ мовлення, слова, тому «ловлять слова із рота», для гово­ріння «роззявляють (розтуляють) рот», «тягнуть слова з рота»; ка­жуть: «На чужий роток не наки­неш платок», «Хто мовчить, той двох навчить» (з одного боку, не примусиш мовчати, тобто тримати рот закритим, з другого, — закри­тий рот є символом мовчання, та­ємниці («рот на замку»); ворогам зичать «не роззявляти рота», «заці­пити рота», затискають їм рот; об­раз людини з розкритим ротом — символ неуважності, незібраності, «роззяви» або ж надзвичайне за­хоплення, здивування.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 510.