рома́шка = роме́н[-зі́лля] = рум’я́н — трав’яниста рослина з дуже розгалуженими стеблами й суцвіттями-кошиками, що складаються з білих пелюстків і жовтого осередка; також квітка цієї рослини (народні назви — роме́н, роме́н-зі́лля, руме́н, рум’я́нка, рум’я́нок, рум’я́нець, романо́к, романе́ць); поширена по всій території України; здавна використовується в народній медицині і як гігієнічний засіб; святили на Маковія і давали відвар пити дітям, — «щоб їх не чіпали уроки»; у народній символіці — ромен-зілля — рослина кохання; чарівне приворотне зілля: «На гору! Копать зілля ромену: Ой моє зілля-ромену, Нащо я тебе копаю, Що я чарувати не знаю? Підгорни крила під себе: Щоб тобі важко без мене!»; разом з тим у давнину сіяли ромашку на гробках, можливо, звідси квітка символізує горе, родинне нещастя: «Ой поріс ромень із тином урівень, а трава то по облозі, Ой, нема, нема правди ні в кому, тільки в єдиному Бозі», «По ромену ходжу, румен толочу, — не дай мене, мамко, за кого не хочу… Дала мене мамка, за кого хотіла, обвивається батіг коло мого тіла», «А на городі роман зелененький, розгулявся козак молоденький. Нема впину вдовиному сину: п’є горілку в неділю в шинку, ой сушить-в’ялить чужу дитинку», «Ромен-зілля, ромен-зілля та й укучері в’ється… Ой десь моя та лихая доля та й по степу волочеться», «Рости, зіллячко романець: кращий парубок, як удовець. Ніхто не винен, тільки я, що полюбила гультяя: гультяй не робить, тільки п’є, прийде додому, жінку б’є»; розрізняють ромен-зілля (ромашку) і рома́н-зі́лля лісове (яке ще називають невісту́льками); якщо перше символізує дівочу скромність, простоту, дружбу й довіру, то друге викликає кохання у хлопців; дівчата копають ромен, щоб чародійна сила наганяла кручину на молодців. Ромен-зілля, ромен-зілля по дорозі розстилається (П. Чубинський); Ой по горі роман цвіте, Долиною козак іде (Т. Шевченко); Рум’ян поле покриває, де козак ся проїзжає (пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 508-509.